Інноваційні технології у викладанні історії
Вступ
Освіта будь-якої країни відбиває в собі найголовніші її цивілізаційно-культурні ознаки та особливості наявного історичного моменту, забезпечуючи поєднання національних традицій з інноваціями - як виробленими всередині неї, так і запозичені ззовні, із скарбниці вселюдського досвіду. На цих підставах національна система освіти має забезпечувати безперервність розвитку країни, здійснювати ефективну соціалізацію та професійну підготовку молоді до життєдіяльності у світі, який постійно ускладнюється.
Стан освіти суттєво впливає як на інтегративні процеси світового буття, так і соціальні трансформації в окремій державі. Система освіти в значній мірі визначає не тільки якісні характеристики культури того чи іншого суспільства, але й вміщує «у згорнутому вигляді» стратегії кардинальних перетворень життєдіяльності. Тому не викликають подиву значні капіталовкладення розвинутих країн в цю «невиробничу» сферу. В посткомуністичному світі «розкладку» політичних сил, основні тенденції розвитку не можна прогнозувати без урахування виховного, освітнього та наукового потенціалу нових незалежних країн. У основу процесу реформування системи освіти, який багато в чому збігся з фундаментальними перетвореннями української спільноти, покладено принцип пріоритету особистості, а засобом досягнення цього має стати гуманізація, гуманітаризація і диференціація освітньої політики, створюваної у навчальних закладах. Однією з пріоритетних цілей історичної освіти має стати виховання школярів як громадян України, виховання шанування національних і універсальних цінностей, здібності розуміти й приймати свою та чужу культуру. Серед істотних рис і державних функцій нової освітньої системи виявляються фундаменталізація, гуманітаризація, інформатизація, індивідуалізація навчання. Їх реалізація вимагає зміни підходів як до змісту освіти, так і до форм освітньої діяльності.
Стан освіти суттєво впливає як на інтегративні процеси світового буття, так і соціальні трансформації в окремій державі. Система освіти в значній мірі визначає не тільки якісні характеристики культури того чи іншого суспільства, але й вміщує «у згорнутому вигляді» стратегії кардинальних перетворень життєдіяльності. Тому не викликають подиву значні капіталовкладення розвинутих країн в цю «невиробничу» сферу. В посткомуністичному світі «розкладку» політичних сил, основні тенденції розвитку не можна прогнозувати без урахування виховного, освітнього та наукового потенціалу нових незалежних країн. У основу процесу реформування системи освіти, який багато в чому збігся з фундаментальними перетвореннями української спільноти, покладено принцип пріоритету особистості, а засобом досягнення цього має стати гуманізація, гуманітаризація і диференціація освітньої політики, створюваної у навчальних закладах. Однією з пріоритетних цілей історичної освіти має стати виховання школярів як громадян України, виховання шанування національних і універсальних цінностей, здібності розуміти й приймати свою та чужу культуру. Серед істотних рис і державних функцій нової освітньої системи виявляються фундаменталізація, гуманітаризація, інформатизація, індивідуалізація навчання. Їх реалізація вимагає зміни підходів як до змісту освіти, так і до форм освітньої діяльності.
Здобуття Україною державної незалежності виявляється одним з найголовніших внутрішніх чинників, який визначає необхідність суттєвої трансформації вітчизняної освіти, бо якісна освіта - одна з найголовніших засад розвитку сучасного інформаційного суспільства.
Тому, актуальність дослідження пояснюється безперервним інтересом провідних науковців та практиків, тобто учителів, до покращення умов процесу навчання у сучасній школі, а з цим пов‘язано втілення у життя пріоритетних технологій освітнього характеру.
Державна політика на шляху удосконалення навчального процесу визначена Законом України "Про загальну середню освіту", Концепцією загальної середньої освіти, Національною доктриною розвитку освіти. У цих документах акцент ставиться на розвиток інноваційних освітніх технологій в навчальному процесі загальноосвітнього навчального закладу з метою забезпечення переходу освіти на нову, особистісно-орієнтовану парадигму. Разом з цим, впровадження зазначених технологій у сучасну педагогічну практику просувається дуже повільно. Це відбувається через недосконалість сучасних технологій управління освіти в цілому та технологій управління процесом впровадження інновацій зокрема.
Перехід світового суспільства до інформаційного з одного боку, та спрямованість на ринкові відносини нашої держави з іншого, створили умови, які зачепили всі сфери життя суспільства, що не могло не викликати потребу для перетворення системи освіти з унітарної (авторитарної, трансляційної) на демократичну, гуманітарну, спрямовану, насамперед, на розвиток кожної дитини - майбутнього члена суспільства. Швидкий розвиток технологій у наш час також ставить перед освітою нові завдання, починаючи від систематизації світових технічних і наукових досягнень на рівні змісту, приведення у відповідність з цим технологій, методів і форм навчання та закінчуючи залученням останніх у сферу освіти з інших, непедагогічних галузей суспільного світового простору.
Тому, актуальність дослідження пояснюється безперервним інтересом провідних науковців та практиків, тобто учителів, до покращення умов процесу навчання у сучасній школі, а з цим пов‘язано втілення у життя пріоритетних технологій освітнього характеру.
Державна політика на шляху удосконалення навчального процесу визначена Законом України "Про загальну середню освіту", Концепцією загальної середньої освіти, Національною доктриною розвитку освіти. У цих документах акцент ставиться на розвиток інноваційних освітніх технологій в навчальному процесі загальноосвітнього навчального закладу з метою забезпечення переходу освіти на нову, особистісно-орієнтовану парадигму. Разом з цим, впровадження зазначених технологій у сучасну педагогічну практику просувається дуже повільно. Це відбувається через недосконалість сучасних технологій управління освіти в цілому та технологій управління процесом впровадження інновацій зокрема.
Перехід світового суспільства до інформаційного з одного боку, та спрямованість на ринкові відносини нашої держави з іншого, створили умови, які зачепили всі сфери життя суспільства, що не могло не викликати потребу для перетворення системи освіти з унітарної (авторитарної, трансляційної) на демократичну, гуманітарну, спрямовану, насамперед, на розвиток кожної дитини - майбутнього члена суспільства. Швидкий розвиток технологій у наш час також ставить перед освітою нові завдання, починаючи від систематизації світових технічних і наукових досягнень на рівні змісту, приведення у відповідність з цим технологій, методів і форм навчання та закінчуючи залученням останніх у сферу освіти з інших, непедагогічних галузей суспільного світового простору.
1.1. Теоретичні засади інноваційних технологій.
Разом з прийняттям нової парадигми освіти (гуманістичної, особистісно-орієнтованої), поширенням педагогічних досліджень, об‘єктом яких є оновлені форми навчання, педагогічних методів та технологій інноваційного характеру, розвитком науки управління в цілому, виникла необхідність корегування завдань, що стоять перед розвитком освіти в Україні в цілому та перед загальноосвітніми навчальними закладами зокрема. На сучасному етапі розвитку нові педагогічні технології розробляються у теоретичному й дидактичному аспектах. Проблема застосування інноваційв навчальному процесі була в центрі уваги таких дослідників, як О.Єльникова, Г.Коберник, О.Коберник, О.Комар, Т.Кравченко, М.Крайня, Г.Крівчикова, В.Мельник, Л.Пироженко, Н.Побірченко, О.Пометун та ін., які обґрунтовують доцільність застосування інтерактиву для посилення ефективності процесу навчання.
Разом з прийняттям нової парадигми освіти (гуманістичної, особистісно-орієнтованої), поширенням педагогічних досліджень, об‘єктом яких є оновлені форми навчання, педагогічних методів та технологій інноваційного характеру, розвитком науки управління в цілому, виникла необхідність корегування завдань, що стоять перед розвитком освіти в Україні в цілому та перед загальноосвітніми навчальними закладами зокрема. На сучасному етапі розвитку нові педагогічні технології розробляються у теоретичному й дидактичному аспектах. Проблема застосування інноваційв навчальному процесі була в центрі уваги таких дослідників, як О.Єльникова, Г.Коберник, О.Коберник, О.Комар, Т.Кравченко, М.Крайня, Г.Крівчикова, В.Мельник, Л.Пироженко, Н.Побірченко, О.Пометун та ін., які обґрунтовують доцільність застосування інтерактиву для посилення ефективності процесу навчання.
Принципово важливою в педагогічної технології є позиція дитини на освітньому процесі, ставлення до дитини дорослих. Особистісно-орієнтовані технології ставлять у центр всієї шкільної освітньої системи особистість дитини, забезпечення комфортних, безконфліктних і безпечних умов розвитку її природних потенціалів.
Серед шкільних навчальних предметів про суспільство історія займає центральне місце. Тому докорінне оновлення шкільної історичної освітньої галузі набуває виняткового значення, адже курс на гуманізацію та демократизацію освіти підносить престиж гуманітарних дисциплін.
Саме гуманітарна освіта, в тому числі історична, формує особистість учня, готує його до життя в сучасному світі, розвиває історичне мислення, формує громадянина та патріота своєї Вітчизни.
Тому викладання історії в школі вимагає від учителя сьогодні творчого підходу, особливо у виборі методичних прийомів і засобів, наочного матеріалу, перенесення акценту викладання на цілеспрямоване навчання, тобто на визначення структури і змісту навчально-пізнавальної діяльності учня. Термін "інновація" виник у дослідженнях учених ХІХ століття і означає запровадження окремих елементів культури до іншого середовища.
Педагогічні інновації стали предметом пильної уваги в західно-європейській освіті ще у 50-ті роки ХХ в. І лише наприкінці 20-го століття стали активним компонентом всіх процесів, які відбувалися у вітчизняній системі освіти. Педагогічні зміни торкнулися і історичної освіти, зокрема методів і засобів навчання. Передусім вони почали асоціюватися з різними формами інтерактивного навчання. На момент доведено, що домінування виключно інтерактивних методів навчання та різних варіантних форм активної освіти так само шкідливе у системі викладання історії, як і повна їх відсутність.
Під інноваціями у навчанні розуміють (у широкому значенні) процес створення, поширення нових методів і засобів (нововведень) для розв`язання тих дидактичних проблем, які вирішуються звичними, традиційними методами, а також результат творчого пошуку нестандартних розв`язань різноманітних педагогічних проблем: нові технології, оригінальні дидактичні ідеї, форми і методи навчання.
Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а, перш за все – на інтелектуальний розвиток особистості учня. На думку відомого американського педагога, не так вже важливо чогось вчити дітей, як важливо створити ситуацію, в якій дитина просто могла б вчитися сама і робила б це з задоволенням.
Засвоєння знань як основа навчання у традиційній системі, в інноваційному навчанні знаходиться на другому плані. Вони використовуються як засіб інтелектуального розвитку учня, формування його творчого потенціалу.
Отже, на перший план в інноваційному навчанні висувається вироблення в учнів певних навичок наукового сприйняття історії, а саме:
1. Розвивати розуміння того, як минуле раніше було представлене та інтерпретоване.
2. Збирати та аналізувати матеріали, що надходять з різних джерел, і критично використовувати ці матеріали в історичному контексті.
3. Вибирати поміж різними версіями або тлумаченнями минулого кілька точок зору і давати їм оцінку.
4. Відрізняти факт від вимислу, викривати упередженість, необ`єктивність, стереотипність, шаблонність.
5. Робити незалежні та виважені оцінки і досягати справедливих і збалансованих рішень на підставі аналізу доступних фактів та вивчення широкого кола можливостей.
6. Розуміти, що ті чи інші історичні висновки можна знову оцінювати у світлі нових або заново переглянутих фактів.
Інноваційне навчання являє собою суб`єкт-суб`єктну взаємодію учасників навчання, одиницею управління якою є цілісна навчально-проблемна ситуація. У такому навчанні акцент зміщується з традиційних організаційних форм і методів на творчу імпровізацію вчителя, на його можливість відкривати, розробляти, удосконалювати і застосовувати творчі пізнавальні завдання для учнів. В загальних рисах можна говорити про пріоритети інноваційного навчання. Таким пріоритетом інноваційного навчання є групова та індивідуальна форма навчання. Групове навчання залучає до спільної роботи 5-6 учнів. У такій групі активно використовується спільний потенціал для розв`язання спільних завдань.
Отже, в інноваційному навчанні на перший план висуваються творчі і продуктивні завдання, які визначають суть і мотиви вибору навчальної діяльності учнів.
Педагогіка – це співробітництво груп дітей з одним або кількома дорослими, зайнятих спільним пошуком, дослідженням, творчістю. Мета навчання полягає у максимальному розвитку особистості школяра. У зв`язку з цим головним завдання вивчення історії є не заучування матеріалу, а розвиток творчих здібностей дитини, її прагнення до самореалізації, створення сприятливого середовища, яке спонукає учня до активної пізнавальної діяльності.
До інноваційних належить і проектна система (метод проектів, метод цільових завдань) – організація навчання за якої учні набувають знання, уміння і навички у процесі планування і виконання практичних завдань-проектів.
Своїм підґрунтям проектна система має концепцію Дж.Дьюї, що обумовило її схожість з лабораторною системою. Мета учбових проектів спрямована на створення умов для самонавчання учнів, збудження їхньої ініціативи, інтересів і особистих устремлінь.
Відповідно до мети, навчання за проектною системою складається з ряду дослідів, пов`язаних між собою таким чином, що відомості, отримані від одного досліду, сприяють розвиткові і збагаченню цілого потоку інших дослідів.
Основні положення проектного навчання :
1. Надання максимально можливого ступеня свободи учням у питаннях змісту, фори роботи і складності завдань.
2. Пріоритет дослідницької діяльності.
3. Підключення до навчання всього досвіду дитини.
4. Побудова освіти як відповідь на реальні запитання учнів.
5. Поєднання раціонального та інтуїтивного у пізнанні.
6. Рівні можливості “сильних” і “слабких” учнів.
Інтерактивний метод – це перш за все діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови активної взаємодії всіх учнів у процесі співнавчання та взаємонавчання, де учні розуміють, що вони роблять і для чого.
Інтерактивне навчання передбачає:
- постійну, активну взаємодію, взаєморозуміння учителя та всіх учнів класу – учасників процесу навчання;
- вирішення загальних, але значущих для кожного учасника завдань і проблем;
- рівноправність учителя й учнів як суб’єктів навчального процесу.
Інтерактивне навчання має на меті:
- створення умов для залучення всіх учнів класу до процесу пізнання;
- формування у школярів як предметних, так і загальнонавчальних умінь та навичок;
- вироблення життєвих цінностей;
- створення атмосфери співпраці, взаємодії;
- розвиток комунікативних якостей і здібностей;
- створення комфортних умов навчання, які б викликали у кожного учня відчуття своєї успішності, інтелектуальної спроможності, захищеності, неповторності, значущості.
Особливість інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес здійснюється за умови постійної, активної взаємодії усіх його членів. Аналізуючи свої дії та дії інших учнів, учасники навчального процесу змінюють свою модель поведінки, більш усвідомлено засвоюють знання та вміння, тому інтерактивні методи є засобом покращення навчання.
Досвід показує, що монологічні підходи у висвітленні історичного матеріалу уже не стимулюють учнів до активного сприйняття понятійного апарату, не розвивають історичне мислення та уяву, не прищеплюють навички роботи з додатковою літературою, документами та краєзнавчими матеріалами. Під інноваціями у навчанні розуміють (у широкому значенні) процес створення, поширення нових методів і засобів (нововведень) для розв`язання тих дидактичних проблем, які вирішуються звичними, традиційними методами, а також результат творчого пошуку нестандартних розв`язань різноманітних педагогічних проблем: нові технології, оригінальні дидактичні ідеї, форми і методи навчання.
Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а, перш за все – на інтелектуальний розвиток особистості учня. На думку відомого американського педагога, не так вже важливо чогось вчити дітей, як важливо створити ситуацію, в якій дитина просто могла б вчитися сама і робила б це з задоволенням.
Засвоєння знань як основа навчання у традиційній системі, в інноваційному навчанні знаходиться на другому плані. Вони використовуються як засіб інтелектуального розвитку учня, формування його творчого потенціалу. Якщо брати історію просто як далекі в часі від нас події, - пише американський педагог Дж, Дьюї, - то тоді вона стає мертвою, нерухомою.
Сьогоднішнім учням потрібен зовсім інший темп викладання: потрібні ділові і рольові ігри, проблемні групи, різні активні форми навчання, які вже давно успішно застосовуються в багатьох країнах світу.
Пошуковий підхід перетворює традиційне навчання історії на основі продуктивної діяльності учнів, визначає розробку моделей навчання, як інсценованого учнями освоєння нового досвіду. У рамках цього підходу до навчання історії є розвиток в учнів можливостей самостійно освоювати новий досвід; орієнтиром діяльності педагога, і учнів, є породження нових знань, способів дій.
Ігрова технологія (репродуктивна) будуватися, як цілісне утворення, яке охоплює певну частину навчального процесу, об'єднане загальним змістом, сюжетом персонажем. При цьому ігровий сюжет розвивається паралельно основному змісту. Таке навчання допомагає активізувати пізнавальний процес.
Через розуміння думок, почуттів і вчинків своїх героїв школярі моделюють історичну реальність. При цьому знання, придбані в грі, стають для кожного учня особистісно значущими, емоційно забарвленими, що допомагає йому глибше зрозуміти, краще "відчути" досліджувану епоху.
Метод розігрування ролей найбільш ефективний при вирішенні таких окремих, досить складних управлінських і економічних завдань, оптимальне вирішення яких не може бути досягнуто іншими методами. Рішення подібних завдань є результатом компромісу між деякими учасниками, інтереси яких не ідентичні.
Таке важке завдання вимагає від учня мобілізації всіх вмінь, спонукає освоювати і поглиблювати нові знання, розширює її кругозір і, найголовніше, примушує опановувати цілим комплексом важливих умінь, в першу чергу, комунікативних.
Ігрова технологія (репродуктивна) будуватися, як цілісне утворення, яке охоплює певну частину навчального процесу, об'єднане загальним змістом, сюжетом персонажем. При цьому ігровий сюжет розвивається паралельно основному змісту. Таке навчання допомагає активізувати пізнавальний процес.
Через розуміння думок, почуттів і вчинків своїх героїв школярі моделюють історичну реальність. При цьому знання, придбані в грі, стають для кожного учня особистісно значущими, емоційно забарвленими, що допомагає йому глибше зрозуміти, краще "відчути" досліджувану епоху.
Метод розігрування ролей найбільш ефективний при вирішенні таких окремих, досить складних управлінських і економічних завдань, оптимальне вирішення яких не може бути досягнуто іншими методами. Рішення подібних завдань є результатом компромісу між деякими учасниками, інтереси яких не ідентичні.
Таке важке завдання вимагає від учня мобілізації всіх вмінь, спонукає освоювати і поглиблювати нові знання, розширює її кругозір і, найголовніше, примушує опановувати цілим комплексом важливих умінь, в першу чергу, комунікативних.
Немає коментарів:
Дописати коментар